Нові дослідження показують, що коли Homo sapiens і неандертальці схрещувалися, основний патерн полягав у тому, що самці неандертальців вступали в статеві відносини переважно з анатомічно сучасними самками людей. Це відкриття проливає світло на генетичну спадщину цих древніх контактів, пояснюючи, чому в сучасних людських геномах спостерігається разюча відсутність неандертальської ДНК на X-хромосомі.
Загадка Відсутньої Неандертальської ДНК
Протягом багатьох років вчені ламали голову над тим, чому неандертальська ДНК рідше зустрічається на X-хромосомах людських, ніж на інших генетичних нитках. Теорії варіювалися від еволюційних недоліків до неандертальської X-хромосоми та випадкового генетичного дрейфу. Проте недавнє дослідження, опубліковане в журналі Science, представляє інше пояснення: чіткий гендерний ухил у практиках спарювання.
Як Дослідники прийшли до цього висновку
Команда під керівництвом Олександра Платта з Університету Пенсільванії порівняла давні неандертальські геноми із зразками ДНК сучасних африканців, які мають мінімальне неандертальське походження. Якщо схрещування було шкідливим, неандертальські геноми не мали б утримувати людську ДНК у регіонах, пов’язаних із пристосованістю, але цього не спостерігалося. Натомість неандертальські X-хромосоми показали несподівано високий рівень людського походження, навіть у областях, не пов’язаних із пристосованістю. Це свідчить про те, що дефіцит неандертальської ДНК у сучасних людських геномах зумовлений не еволюційним тиском, а скоріше історичним дисбалансом у перевагах під час парування.
Чому це важливо
Це дослідження є важливим, тому що воно ставить під сумнів попередні припущення про взаємодію неандертальців та людини. Воно підкреслює, що генетичне змішання необов’язково було випадковим; натомість самці неандертальців, мабуть, вважали за краще спарюватись із сучасними людськими самками. Точні причини залишаються спекулятивними, але закономірність очевидна.
Обмеження та Майбутні дослідження
Дослідження визнають обмеження, включаючи дефіцит високоякісних неандертальських геномів. Доступні дані дають лише часткову картину цих давніх контактів. У міру появи більшої кількості неандертальської ДНК завдяки знахідкам скам’янілостей генетична картина стане більш чіткою.
«Ми не повинні обмежуватись вивченням лише нашого власного генофонду, щоб зрозуміти, що відбувається з неандертальськими алелями, коли вони потрапляють до нашої популяції», — пояснив Платт. «Вивчаючи іншу половину цих взаємодій, неандертальців, можна отримати набагато повнішу картину».
Зрештою, це дослідження наголошує на цінності вивчення древніх геномів з обох сторін рівняння. Воно показує, що розуміння нашого власного походження вимагає вивчення генетичних слідів, залишених у популяціях, з якими ми колись схрещувалися.
