Геополітична напруженість між США та Іраном нещодавно зосередилася навколо своєрідної фрази, використаної президентом Дональдом Трампом: «ядерний пил». Згадуючи пропозицію, що нібито надійшла від Тегерана, відмовитися від високозбагаченого урану (ВОУ), цей термін створює образ чогось пухкого і розсипаного.
Однак наукова та логістична реальність поводження з подібним матеріалом набагато складніша — і набагато небезпечніша — ніж має на увазі цей вислів.
Що таке «ядерний пил» насправді?
З технічної точки зору в ядерній програмі немає поняття «ядерний пил». Уран — це дрібний порошок, розкиданий місцевістю; це суворо регульований матеріал, що проходить через специфічні хімічні перетворення.
Щоб зрозуміти масштаб завдання, необхідно розібратися у процесі збагачення:
– Мета: Концентрація ізотопу урану-235, необхідного для ядерних реакцій.
– Форма: Більшість процесів збагачення перетворюють оксид урану на гексафторид урану (UF6) — з’єднання, яке за певних температур переходить у газоподібний стан.
– Зберігання: Станом на червень 2025 року вважається, що запаси Ірану – приблизно 440 кг урану (збагаченого до 60%) – зберігаються в циліндрах, що нагадують великі балони для дайвінгу.
Ці балони, швидше за все, поміщені в «оверпаки» — надміцні сині контейнери, призначені для захисту матеріалу та запобігання критичній аварії (неконтрольованої ланцюгової ядерної реакції) шляхом безпечного рознесення ємностей один від одного.
Проблема вилучення: два різні шляхи
Можливість вивезення цього матеріалу повністю залежить від одного фактора: дипломатичного співробітництва.
1. Сценарій співробітництва
Якщо Іран погодиться на дипломатичне врегулювання, то процес стане масштабною міжнародною технічною операцією. Група експертів має:
– Використовувати рентгенівське обладнання та спеціалізовані ваги для перевірки маси та рівня збагачення.
– Перепакувати циліндри у захисні контейнери.
– Транспортувати матеріал літаком, поїздом або кораблем для подальшого розведення до низького рівня збагачення, придатного для використання в цивільних атомних електростанціях.
2. Неспівпрацюючий (військовий) сценарій
Якщо США спробують витягти матеріал без згоди Ірану, операція перетвориться з наукової місії на високоризиковану військову операцію з евакуації. Це вимагатиме:
– Тяжкої техніки: Масивного землерийного обладнання для розбирання завалів, особливо якщо матеріал похований під уламками після попередніх авіаударів.
– Екстремальної небезпеки: Без допомоги іранських вчених, здатних надати технічні дані, американські групи працюватимуть «наосліп», стикаючись з невідомими ризиками, пов’язаними з тим, як саме було запаковано матеріал.
– Бойових ризиків: Експерти зазначають, що проведення делікатних робіт з очищення від ядерних матеріалів під загрозою ворожого вогню — це безпрецедентне та неймовірно складне військове завдання.
Невидима небезпека: хімічні та радіологічні ризики
Навіть якщо уран не викликає ядерного вибуху, він становить смертельну хімічну загрозу. У разі пошкодження або витоку контейнера:
1. Газ UF6 швидко розширюється.
2. Він вступає в реакцію з вологою в повітрі, утворюючи фторид уранила та фтористий водень.
3. Фтористий водень при контакті з водою може утворити плавкову кислоту — надзвичайно агресивну речовину, вдихання якої може призвести до миттєвої смерті.
Для управління цими ризиками Міністерство енергетики США могло б розгорнути мобільні лабораторії для аналізу та перепакування матеріалу, але сам процес розкопок та закріплення контейнерів залишається колосальним завданням.
«Я ніколи не бачив… щоб вилучення ВОУ було можливим за умов відсутності співпраці».
– Скотт Рокер, Ініціатива з ядерної загрози (Nuclear Threat Initiative)
Висновок
Хоча термін «ядерний пил» полегшує політичну риторику, реальне вилучення збагаченого урану Ірану — це технічна операція з величезними ставками. Чи стане вона дипломатичним успіхом чи небезпечною військовою операцією, залежить від того, чи обере Тегеран шлях співробітництва чи опору.
