Існує міцно зміцнені думка, що витривалість людини пов’язано з тренуванням серцевого м’яза, і що для цього потрібно тривалий час виконувати невисоку по інтенсивності роботу.
Насправді все не так: витривалість нерозривно пов’язане з мітохондріями всередині м’язових волокон. Тому тренування витривалості є не що інше, як розвиток максимальної кількості мітохондрії всередині кожного м’язового волокна.
А оскільки максимальна кількість мітохондрій обмежена простором всередині м’язового волокна, то й розвиток витривалості обмежена кількістю м’язів, які присутні у конкретної людини.
Коротше: чим більше у людини всередині мітохондрій конкретних м’язових груп, тим більш витривалими є ці конкретні м’язові групи.
І найважливіше: не існує загальної витривалості. Є тільки локальна витривалість конкретних м’язових груп.
Мітохондрії. Що це таке
Мітохондрії – це особливі органели (структури) всередині клітин людського організму, які відповідають за виробництво енергії для м’язових скорочень. Іноді їх називають енергетичними станціями клітини.
При цьому процес виробництва енергії всередині мітохондрій відбувається в присутності кисню. Кисень робить процес отримання енергії всередині мітохондрій максимально ефективним, якщо порівнювати процес отримання енергії без кисню.
Паливом для виробництва енергії можуть абсолютно різні речовини: жир, глікоген, глюкоза, лактат, іони водню.
Мітохондрії і витривалість. Як це відбувається
При м’язовому скороченні завжди з’являється залишковий продукт. Зазвичай це молочна кислота – хімічне з’єднання з лактату та іонів водню.
По мірі накопичення всередині м’язового волокна (м’язової клітини) іони водню починають втручатися в процес отримання енергії для скорочення м’язового волокна. А як тільки рівень концентрації іонів водню досягає критичної позначки, м’язове скорочення припиняється. І цей момент може свідчити про максимальному рівні витривалості конкретної м’язової групи.
Мітохондрії мають здатність поглинати іони водню і переробляти їх усередині себе.
Виходить наступна ситуація. Якщо всередині м’язових волокон присутня велика кількість мітохондрій, то вони здатні утилізувати і більша кількість іонів водню. А це означає більш тривалу роботу конкретного м’яза без необхідності припинити зусилля.
В ідеалі, якщо всередині мітохондрій працюючих м’язових волокон достатньо для утилізації всього кількості утворюються іонів водню, то таке м’язове волокно стає практично невтомним і здатним продовжувати роботу до тих пір, поки буде достатня кількість поживних речовин для скорочення м’язів.
Приклад.
Майже кожен з нас здатний тривалий час йти швидким темпом, але досить скоро буває змушений припинити біг швидким темпом. Чому так виходить?
При швидкій ходьбі працюють т. н. окислювальні і проміжні м’язові волокна. Окислювальні м’язові волокна характеризуються максимально можливою кількістю мітохондрій, грубо кажучи, мітохондрій там 100 %.
У проміжних м’язових волокнах мітохондрій відчутно менше, нехай це буде 50 % від максимальної кількості. У підсумку, поступово всередині проміжних м’язових волокон починають накопичуватися іони водню, які мали б привести до припинення скорочення м’язових волокон.
Але цього не відбувається з причини того, що іони водню проникають всередину окислювальних м’язових волокон, де мітохондрії без зусиль справляються з їх утилізацією.
У підсумку, ми здатні продовжувати рух до тих пір, поки в організмі достатньо глікогену, а також запасів жиру всередині працюючих окислювальних м’язових волокон. Потім ми будемо змушені зробити відпочинок для поповнення запасів енергії.
У випадку з швидким бігом в роботу, крім згаданих окислювальних і проміжних м’язових волокон, включаються і т. н. гліколітичні м’язові волокна, в яких майже відсутні мітохондрії. Тому гліколітичні м’язові волокна здатні працювати лише короткий час, зате вкрай інтенсивно. Саме таким чином підвищується швидкість бігу.
Потім загальна кількість іонів водню стає таким, що вся кількість наявних там же мітохондрій вже не здатна утилізувати їх. Настає відмова від виконання роботи запропонованої інтенсивності.
Але що було б, якби всі м’язові групи мали всередині себе тільки окисні м’язові волокна?
У цьому випадку м’язова група з окислювальними волокнами стає невтомної. Її витривалість стає рівною нескінченності (за умови достатньої кількості поживних речовин – жирів та глікогену).
Робимо наступний висновок: Для тренування витривалості першочергове значення має розвиток мітохондрій в робочих м’язових волокон. Саме завдяки мітохондрій досягається витривалість м’язових груп.
Не існує загальної витривалості організму, тому що витривалість (здатність виконувати роботу запропонованої інтенсивності) пов’язана з присутністю в працюючих м’язах мітохондрій. Чим мітохондрій там більше, тим більшу витривалість здатні показати м’язи.
